22-річний бар’єрист Дмитро Багінський став переможцем конкурсу Tough Athletics Awards 2025 від французького спортивного бренду Decathlon. У номінації «Неймовірний прорив року» за нього віддали 41% голосів.
У 2025 році Дмитро створив сенсацію, вигравши чемпіонат Балканських країн на 110 м з/б із часом 13,64. Він став другим найшвидшим українцем на бар’єрах у 2000-х роках відтоді, як у 2007 році Сергій Демидюк встановив рекорд України (13,34). До того ж час Багінського — другий у національному рейтингу всіх часів серед молоді, лише на 0,02 секунди поступається національному рекорду.
Тож давайте разом знайомитися з надією українського бар’єрного бігу в рамках нашого спецпроєкту з Decathlon.
— Дмитре, вболівальники віддали вам найбільше голосів у номінації «Неймовірний прорив року». Наскільки ви самі відчуваєте, що 2025-й став для вас проривним роком у кар’єрі?
— 2025 рік для мене реально став переломним. Я ніби по-іншому почав відчувати дистанцію і зрозумів, як потрібно бігти швидко, а не просто «старатися швидше». Саме цього сезону з’явилося внутрішнє відчуття, що я можу показувати високі секунди. І найголовніше — прийшла впевненість. Зараз, дивлячись на 2025 рік, я розумію — це тільки початок.
— Минулого сезону ви вперше розміняли 14 секунд. Пам’ятаєте це відчуття? Як думаєте, завдяки чому вдалося покращити результати?
— Так, я дуже добре пам’ятаю ті відчуття. Це було щось на кшталт: «Ну нарешті». Якщо чесно, я ще у 2024 році був готовий розміняти 14 секунд, але тоді психологічно не був готовий вигравати й показувати такі результати.
13,85 — це взагалі був перший старт після травми. Я себе тоді свідомо беріг і не форсував форму. І коли навіть у такому стані показав швидкий час, прийшло розуміння, що потенціал значно більший.
Усі ці результати — це наслідок системної роботи: збори, зміна ставлення до спорту, інвестиції у відновлення, вітаміни, режим. Я почав ставитися до себе як до професіонала — і це дало результат.
— Коли на чемпіонаті АБАФ пробігли 13,64, яка була реакція? Такий час був сюрпризом чи по тренуваннях ви розуміли, що здатні на такі секунди?
— Чесно кажучи, сам час 13,64 не був саме тим результатом, який я хотів побачити, особливо з урахуванням вітру -2,4. Я розумів, що можу бігти ще швидше. Але це все одно дуже сильні секунди.
Найбільше емоцій дала саме перемога. Те, що я став першим — ось це був справжній вибух радості. Та ейфорія після фінішу — щось неймовірне. Думаю, цей момент я запам’ятаю на все життя.
— З 2007 року ніхто в Україні не бігав 110 м з/б швидше. Що думаєте з цього приводу? Здивувала ця статистика?
— Якщо чесно, я не сильно заглиблювався в цю статистику. Я більше думаю про те, куди рухаюся сам, ніж про те, хто, як і коли біг раніше. Звичайно, приємно дізнатися, що такого результату давно не було в Україні. Але для мене це не точка, а лише підтвердження, що я рухаюся в правильному напрямку. Попереду ще багато роботи, і я хочу, щоб подібні результати стали нормою, а не винятком.
— Розкажіть про конкуренцію на національному рівні. З ким вам цікаво змагатися? Зокрема була цікава історія з фотофінішем на чемпіонаті України, коли ви розділили золото з Олегом Кукотою.
— На національному рівні зараз реально є конкуренція, і це дуже добре. Коли поруч сильні суперники, ти ростеш швидше. Мені цікаво змагатися з тими, хто може нав’язати боротьбу до останніх метрів.
Момент із фотофінішем був дійсно рідкісним і унікальним. Ми довго чекали, поки результати з’являться на екрані, і я, чесно, теж такого ще не бачив в Україні. Вважаю це історичним моментом.
— Не так давно ви дебютували наміжнародному рівні, які змагання вважаєте найбільш вдалими?
— На міжнародному рівні я почав виступати недавно, і це одразу видно — мені не вистачає досвіду. Іноді роблю помилки, яких взагалі не мало б бути, мабуть, через хвилювання. Але з часом навчаюся справлятися з цим.
Поки що найкращий старт для мене — це чемпіонат АБАФ. І справа навіть не в результаті, а в самому відчутті бігу. Тоді мені вдалося майже ідеально пройти дистанцію, і це дало велику впевненість у собі та своїх можливостях.
— Які плани і задачі ставите на 2026 рік?
— Не дуже люблю планувати, тому що як наплануєш багато всього, то все йде шкереберть. Просто скажу, що готуюся й надалі покращувати свої результати, а там вже як вийде.
— Розкажіть, як потрапили в легку атлетику. Чому обрали бар’єрний біг? Про тренера — як він вас мотивує?
— У легку атлетику я потрапив, можна сказати, випадково. У п’ятому класі мене взяли на шкільні змагання — я виграв свій забіг на 100 м і непогано стрибнув у довжину. До мене підійшов мій тодішній тренер, Зимароєв Сергій Олександрович, і запропонував спробувати займатися серйозніше. Оскільки я нічим іншим не займався, вирішив спробувати — і залишився в спорті.
Чому саме бар’єри? Не знаю, просто подобалися саме вони. Я пробував і інші види, але зачепили мене все-таки тільки бар’єри.
В останні три роки мій основний тренер це Ледньова Алла Євгеніївна, вона мене мотивує по-своєму — це секретна формула.
— За ким із атлетів стежите на міжнародній арені? Є кумир?
— Мій кумир — Саша Жоя (французький бар’єрист, 6 місце ЧС-2023, переможець фіналу Діамантової Ліги-2024, РВ 13,06 – прим.ред.). Дуже подобається його техніка, гнучкість, швидкість. Хочу з ним пробігти поряд.
— Чи залишається час для чогось, крім спорту, чим займаєтеся на дозвіллі?
— Коли в мене одне тренування на день, звичайно, залишається трохи часу. Його я зазвичай витрачаю на відпочинок, гру на приставці або прогулянку. Для спортсмена правильне відновлення — це теж частина тренування.
Колись моїм хобі було програмування, але якось набридло, тож зараз я просто граю в приставку.
Decathlon підтримує героїв “Жорсткої Атлетики”, бо ми віримо: професійний спорт надихає, а доступний спорт – змінює життя. Ми створюємо екіпірування, що перетворює ваші перші спроби на впевнені перемоги. Decathlon. Ми створюємо спорт для всіх!
