Рекордсменка України з 24-годинного бігу Олена Шевченко цього року виступила на Чемпіонаті світу у французькій Альбі. На старт вона виходила зі статусом срібної призерки попередньої світової першості, однак дистанцію завершити не змогла. Уже через місяць знову вийшла на трасу добового бігу — тепер на Тайвані — і вдруге поспіль виборола срібло Сучжоуського міжнародного ультрамарафону.
Жорстка Атлетика поспілкувалася з Оленою про обидва старти.
— Олено, що трапилося на Чемпіонаті світу у Франції? Чому зійшли з дистанції?
— Їхала до Франції з метою покращити особистий результат, який є Національним рекордом України. Але цього разу я не впоралася з втомою, що накопичилася до чемпіонату світу. Перед ЧС був цілий комплекс факторів… За два тижні до старту у доньки був сильний вірус, чотири дні температура 35°, тож, звісно, я тоді не думала про чемпіонат світу. На змагання їхала вже зовсім без сил.
Після 11 годин бігу мій організм здав: часті зупинки в туалет, падіння швидкості. Я зрозуміла, що не зможу побити особистий рекорд — 254 км, тож вирішила зупинитися. Адже і підготовка, і відновлення — за власний кошт.
Я вже не вперше біжу добу й знаю, що надмірне терпіння може вилитися у довге відновлення. Це не моя перша доба: собі я вже довела, що можу терпіти — як у 2022 році, коли на початку повномасштабного вторгнення оновила Національний рекорд України у Польщі (246 км), бігла з маститом.
Донька тоді чекала в Україні, їй було півтора року, а після змагань відновлення було дуже довгим.
Тож цього разу я вирішила не терпіти — адже маю досвід 2023 року, коли пробігла 254 км і відновилася без проблем, навіть без крепатури.
— Чому після цього все ж вирішили знову стартувати на добовому бігу — цього разу на Тайвані?
— Запрошення на Тайвань отримала ще до ЧС, але не давала підтвердження. Якби у Франції пробігла 240+, то не поїхала б. Після того як зійшла з дистанції, узагалі не розраховувала на повторне запрошення. Але організатори були наполегливими: компенсували авіаквитки, проживання, зустріли в аеропорту. До речі, організація змагань була кращою, ніж на ЧС.
Але, як завжди, не обійшлося без пригод. За два дні до вильоту в мене почався ротавірус — два дні не могла їсти, ледве стояла на ногах. Уже навіть не хотіла летіти, бо розуміла: про особистий рекорд можна забути. Але все склалося добре.
— Ви навіть покращили свій попередній результат на цьому турнірі на 2 км (Олена подолала 244,471 км).
Так, я дуже задоволена, що без особистого помічника змогла показати гідний результат у складних погодних умовах. Біг по стадіону 400 м, +27° у затінку, і сім годин — під відкритим сонцем. Помилки, які робила у Франції з харчуванням, на Тайвані виправила — і вдалось добігти всі 24 години, хоча останні дві хотілося просто все кинути й поїхати до океану. Коли зранку знову почалася спека, організм просто відмовлявся бігти… Це був серйозний діалог із собою — але я перетерпіла.
Я була спокійна, бо не розраховувала на конкретний результат чи місце. Була просто я — і 24 години бігу.
— Бігти добу по стадіону складніше, ніж на інших маршрутах?
Якщо говорити технічно, то є нюанси з підбором взуття. Цього року я протестувала багато моделей, але свою ідеальну ще не знайшла. Загалом бігти добу нелегко. У світі багато швидких атлетів, але далеко не всі можуть бігти 24 години.
— Вас запрошують на Тайвань як особливу зірку, ще й фінансують. Це визнання.
Так, і не тільки на ці змагання. Цього року я вже один раз відмовила, бо часто їздити не можу — сім’я, мала дитина. На наступний рік маю вже два запрошення, але відповіді ще не дала.
— На змагання й досі їздите власним коштом?
— Так. На чемпіонат світу федерація видала мені майку і рукава.
Але я дуже вдячна своїм партнерам, що підтримали мене навіть після того, як я не фінішувала на ЧС. Це Protektor — перші українські професійні шкарпетки — та Medsport, які забезпечують мене спортивним харчуванням і вітамінами для підготовки та відновлення.
— На цьому сезон завершено? Чи вже є плани на наступний?
Так, на цей рік вже фініш. А наступного — побачимо.
Чесно, я мрію про Збройні Сили України. Відчуваю, що там зможу бути ще кориснішою державі. Дуже дякую нашим захисникам! Перемоги нам, спокою й миру в наступному році.
— Про ЗСУ — це несподівано.
— Біг — це інструмент, який робить нас сильними й емоційно стійкими. Тож я хотіла б бути корисною державі.
— Чи питають вас на міжнародних стартах про Україну? Чи відчуваєте підтримку?
— Так, звісно. Питають і підтримують! Коли я на ЧС ввійшла на арену з нашим прапором — увесь зал підвівся. Це дуже сильні емоції, гордість за країну і наших військових.
Я рада, що була присутня на нагородженні Андрія Ткачука (він став першим в історії України чемпіоном світу з добового бігу, – прим.ред). Уявіть: наш атлет-військовий — чемпіон світу. Ми командою співали гімн України — до сліз.
Марія Загайська вдруге за рік побила рекорд України з 12-годинного бігу
