Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club
Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club
Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club
Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club

У жінок на Чемпіонаті України з марафону у Білій Церкві боротьба видалася ще більш запеклою ніж у чоловіків. І ситуація виявилася дещо схожою – перші двоє фінішерок також впоралися із олімпійським нормативом (2:29:30), однак на відміну від чоловіків, доля золота (а з ним і гарантованої путівки до Токіо) визначилася буквально на останніх метрах дистанції: Євгенія Прокоф’єва потужним ривком втекла від Дар’ї Михайлової. Як підсумок: 2:28:06 та 2:28:15 відповідно. Третьою лінію фінішу перетнула Ірина Бубняк також з не менш вражаючим, особливо як для дебюту, результатом – 2:30:51. Далі пряма мова спортсменок.

Євгенія Прокоф’єва

Як склався біг по дистанції? Де шукала сили на фінішний ривок і чи була ти впевнена в своїх силах, що зможеш набігти на останніх 300 метрах?

Зі старту у нас організувалася групка: я,  Даша і Іра. Ми бігли весь час разом, і нам також допомагали хлопці. Перша половина вийшла 1:14:30, а потім ми ще й набігли. В принципі мені біглося круто. Задача була пробігти марафон рівно – по 3:30-3:32 і на дистанції я себе почувала за такого темпу комфортно.

За рахунок того, що під час дистанції ми добре розклали сили, я змогла зробити фінішний ривок. Я розуміла, що зможу прискоритися, але не була дуже впевнена і прискорилися лише останні 300 метрів, раніше було страшно виходити, бо ще не маю такого досвіду в марафоні.

Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club
Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club
Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club
Біговий клуб у Києві - Track & Speed Club

Задача максимум виконана?

Задачу максимум я виконала і дуже-дуже задоволена цим результатом, так як я очікувала що максимум можу бігти – це 2:28.  Тренер у нас максималіст, тому він сказав, що треба вигравати уже з нормативом, щоб напряму попадати на Олімпійські Ігри.

Що для тебе означає – відібратися на ОІ?

Для мене потрапити на Олімпіаду – це якийсь супер космос, тому що як і для будь-якого спортсмена Олімпійські Ігри – це сходинка, до якої кожен мріє дійти. І я дуже рада, що мені вдалося туди відібратися і тепер ще хотілося б там показати хороший результат.

Чи так ти уявляла собі марафон?

Від марафону я очікувала чогось такого страшного. Перед цим на ЧЄ в Берліні минулого року, я побачила стан марафонців після: комусь погано, судоми, відбиті нігті. Плюс часто кажуть, що після 30-35 кілометру стає тяжко, починається справжній марафон, якась стіна. Я чекала, що мені стане тяжко, але в принципі мені навіть сподобалося. Не такий то він страшний, як говорять!

Найстрашніше в марафоні – це пережити підготовку, бо вона реально важка. І дуже багато треба психологічно витримати. А сам марафон вже не важко, якщо ти до нього готовий.

Скільки часу тривала підготовка до цього марафону і як вона тобі далася  саме психологічно?

Підготовка почалася у мене приблизно в червні. Я пропустила всю зиму, бо травмувалася. Не могла бігати 3 місяці. І вважаю, що моя психологічна підготовка була закладена саме там. Тому що цей період особливо важко витримати: іде місяць, другий, третій, усі бігають, а ти не можеш. Ну і в травні я почала бігати по трохи.

Психологічно мені взагалі подобаються довгі дистанції, я люблю довго бігати, помирати, потім воскресати на тренуваннях. А на всі труднощі, які з’являться, я дивлюся з позитивом, знаходжу якісь плюси від цих травм: я знала, що за ці 3 місяці поки я лікувалася, я накопичую енергію! І зараз виходжу і мені хочется бігати, і бігати.

Готувалися до старту в Киргизстані. Ми поїхали туди за 3 місяці до марафону. Спершу ми жили на висоті 2100 у селі Джети-Огуз, а потім спустилися ближче до Чолпон-Ати. Бігли марафон на 21-й день, а  перед тим стартували ще напівмарафон у Бішкеку.

Ти і Даша – обоє з Бахмачу. Можливо, є якийсь марафонський секрет у вашому місті?

Весь секрет в тому, що ми з Дашою були у одного тренера, а він марафонець. Я думаю, це заразно і нам передалося:)

Дар’я Михайлова

2:28  – цифри, які звучать дуже переконливо у марафонському світі. Що для тебе вони означають?

Так, цифри дуже переконливі! Вони переконують мене в тому, що я не дарма стільки багато років працювала, і що тепер мої мрії вже набагато ближчі для мене! І вже більше виглядають як цілі.

Чи є різниця по відчуттям – бігти на 2:35 та на 2:28, Якщо так, то яка?

Так, різниця дуже велика! 2:28 бігти легше! Це аж на цілих сім з половиною хвилин коротше! Дійсно, зараз бігати набагато легше, з моєю готовністю, з тим запасом тренованості що в мене вже є.

Чи очікувала ти на таку конкуренцію на трасі, в тому числі до самісінького фінішу?

Ні! Я дійсно не очікувала, що дівчата так сильно готові, але це було реально круто: бігти в групі, підштовхуючи одна одну. І я дійсно думала, що я фінішерка, начебто і сили ще були набігти на фініш… але просто відмовили м‘язи на останніх 300 метрах, треба тренуватись більше.

Яка була задача на цей старт і чи вдалося отримати задумане?

Задача мінімум була виграти і виконати норматив. Я впоралась, але лише на 50%.)). Але здобула набагато більше! Після всіх моїх невдалих марафонів, було дуже складно любити цю величну дистанцію. Але сьогодні було легко, було кайфово і я знов люблю марафон! Відчуваю себе неначе на пружині: хочу бігти знов, хочу готуватись, хочу спробувати бігти більш агресивно і мені дуже цікаво, що з цього вийде!

Можна говорити, що цей старт був головним у сезоні? В сезоні, який склався дуже вдало для тебе. Як вважаєш, які 3 головні передумови успіху?

Так, старт був головним! Я розуміла, що всі мої десятки, половинки, кроси, нічого не варті без марафону. Емоційна напруга була дуже висока і я, дійсно, дуже рада вже в кінці то кінців видихнути! Секрети успіху є, і я вам сьогодні їх відкрию, це:
1)Кенія
2)Тренер
3)Моя величезна любов до своєї справи.

Чому ти не їдеш після марафону додому, а збираєш валізу до Кенії?))

Ооо, це взагалі цікава історія! Я спортсмен КОЦОП, директор дуже в мене вірить і завжди допомагає чим може, ось і цього разу він мені сказав: «Якщо хочеш десь відпочити після марафону – ми згодні тобі допомогти». Я довго думала де ж я хочу відпочити і в той же час думала про крос: думала, що треба відмовлятись, бо без хорошої підготовки їхати туди немає сенсу. Я прислухалась до себе: куди б я найбільше хотіла б поїхати – і зрозуміла що це Кенія. Я хочу додому, як би дивно це не звучало. І картинка з кросом одразу стала на місце, я хочу знову взути шипівки і тепер я зможу пробігти круто! Дякую, мій КОЦОП, з такою підтримкою дійсно хочеться показувати високі результати!

фото: Вячеслав Хмельницький